Сторінка для роздумів
Про добру сім′ю
В Китаї була сім′я, в якій більше 100 осіб жили разом мирно і дружно, без сварок і суперечок. Правитель країни позаздрив такій злагоді і спеціально приїхав дізнатися, в чому ж тут секрет. Старійшина всього роду довго щось писав на папері, а потім віддав його правителю. На аркуші було лише три слова: любов, терпіння, прощення. «І це все?» - здивувався правитель. «Так, - відповів старійшина, - але сто разів любов, сто разів терпіння, сто разів прощення».
Життєва розповідь
Колись люди вважали, що виховання без різки неможливе. Сама жінка в це не дуже вірила. Проте одного разу її маленький син добряче завинив. І їй тоді здалося, що він заслуговує на покарання. Жінка наказала хлоп’яті піти й самому зірвати різку. Той пішов і довго не повертався. Нарешті він прийшов весь у сльозах і сказав: «Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути». Мати розплакалася, бо раптом побачила всю ситуацію очима дитини. Хлопчик, мабуть, розмірковував: «Якщо мати хоче зробити мені боляче, для цього підійде й звичайний камінь».Жінка поклала той камінець на кухонну поличку, де він лежав багато років як вічне нагадування про обіцянку, яку дала тоді жінка сама собі: «Жодного насильства!».
Запам’ятайте сім правил покарання:
· Покарання не має шкоди здоров’ю – ні фізичному, ні психічному (воно повинно бути корисним); · Якщо є сумніви (карати чи не карати) – не карайте (жодних покарань «про всяк випадок»); · За один раз – одне покарання; навіть якщо поганих вчинків скоєно багато, карати можна суворо, але один раз за все одразу. Не можна карати за рахунок любові – ніколи не забирайте подарунки на знак покарання; · пам’ятайте про час правопорушення; якщо вчинок скоєно давно, краще не карайте; · покараний – прощений. Сторінку перегорнули, більше не згадуйте про це – не заважайте дитині починати життя спочатку; · покарання – але без приниження. Якщо дитина відчуває перевагу вашої сили над її слабкістю і вважатиме, що ви несправедливі, ефект від покарання буде протилежний очікуваному; · дитина не повинна боятися покарання.
Уроки метелика
Одного разу у коконі з’явилася маленька щілина. Людина, яка випадково проходила повз, досить довгий час стояла і спостерігала, як через маленьку щілину намагається вилізти метелик. Пройшло багато часу, метелик начебто покинув свої зусилля, а щілина залишилася усе такою ж маленькою. Здавалося метелик зробив усе що міг, і що сил у нього більше не лишилося. Тоді людина вирішила допомогти метелику, і взявши ніж розрізала кокон. Метелик у той же час вийшов з нього, але його тільце було слабке та немічне, а крила були прозорими й ледь рухалися. Людина продовжувала спостерігати, очікуючи, що ось-ось крила метелика розправляться, і він полетить. Але цього не сталося! Решту життя метелик волочив по землі своє слабке тільце, свої не розправлені крила. Він так і не зміг літати. А все через те, що людина, бажаючи йому допомогти, не розуміла того, що зусилля, які необхідно докласти, щоб вийти через вузьку щілину кокона, необхідні метеликові, щоб рідина з тіла перейшла в крила й щоб він зміг літати. Життя змушувало метелика із зусиллям залишити оболонку, щоб надалі він міг рости і розвиватися. Іноді саме зусилля необхідне нам у житті. Якби нам було дозволено жити, не зустрічаючись із труднощами, ми були б обділені. - Я просив сил… А життя дало мені труднощі, щоб зробити мене сильним. - Я просив мудрості… А життя дало мені проблеми для вирішення. - Я просив багатства… А життя дало мені мозок і мускули, щоб я міг працювати. - Я просив можливість літати… А життя дало мені перешкоди, щоб я їх переборював. - Я просив любові… А життя дало мені людей, яким я міг допомогти. - Я просив благ… А життя дало мені можливості. - Я не отримав нічого з того, що просив. Але я одержав усе, що мені було потрібно.
До кого тій дитині прихилитись?
До кого слово мовить в самоті? То добре, коли братик є, а чи сестричка. Та в багатьох родинах й їх нема. А так же знати хочеться, чому росте травичка, Чому є літо, осінь і зима… А навіть, коли й є сестра чи братик… У них сто тисяч «що» й «чому». Вони також хотіли б щось спитати Чи щось сказати….Та нема кому, Бо зайняті завжди матуся й тато Роботою, турботою про дім.
І стали поступово забувати Про тих дітей, котрі живуть у нім. Ні-ні, вони, звичайно, люблять чадо, Бо то ж кровинка їхня, їх дитя.
Бо то ж кровинка їхня, їх дитя.
Вони годують, одягають радо, Нема лиш спілкування, співчуття, Нема коли бесідувати з сином, Нема часу пораду дать дочці…
Й несе дитя ту батьківську провину У не змужнілій, кволій ще руці. Ми не вчимо, як жити їм на світі, І в страху Божому вони в нас не ростуть.
А хижий світ натягує вже сіті Й засмоктує, немов жорстокий спрут.
Куплена година
Батько повернувася додому з роботи. - Тату, таточку, нарешті ти прийшов, - кинувся йому на шию син. Але батько був такий стомлений, що в нього не було сили обійняти свою дитину. - Тату, подивися, на вулиці вже пізно і темно. Я на тебе так чекав! Я хотів запитати у тебе... - Запитуй, - сказав байдуже батько. - Я хотів запитати, скільки ти заробляєш за одну годину на своїй роботі? - Сину, та ти егоїст! Як можна ставити такі запитання? Це моя особиста справа! - Тату, я ж не спав, чекав тебе, щоб запитати. Скільки ти заробляєш за годину? - 50, - відповів батько. – А тепер марш у ліжко! Син подивився на нього великими синіми очима і попросив: - Тату, позич мені, будь – ласка, 30. Я тебе дуже прошу. Це роздратувало батька, і він накричав на сина. Через деякий час батько подумав: „Я стільки часу проводжу на роботі, а син уперше просить у мене гроші. Може, йому дійсно щось потрібно”. Тоді він прийшов у дитячу кімнату і запитав: - Сину, ти не спиш? - Ні, тату, ще не сплю. Батько присів біля сина на ліжку: - Вибач, я тут подумав, може тобі дійсно щось потрібно?.. Ось, тримай, тут рівно 30. - Таточку! Спасибі, тату! Хлопчик узяв ці гроші і підняв подушку, де вже лежало кілька зім”ятих коп”юр. Потім він узяв усі гроші, полічив і подивився на батька. Батько, побачивши, що в сина є гроші, розлютився: - У тебе ж уже є гроші, а ти просиш у мене ще? - Тату, - перебив його син. – Я просив у тебе гроші тому, що у мене не вистачало. А тепер тут рівно 50! Можна я куплю в тебе годину твого часу? Прийди, будь-ласка, завтра раніше на годину і повечеряй із нами.
ПРИТЧА
Колись давно у Стародавньому Китаї жив розумний, але дуже пихатий мандарин. Весь день він приміряв багате вбрання, розмовляв із підданими про власний розум і згадував минулу зустріч з імператором… Минали дні, неподалік від кордону з’явився найрозумніший у світі чернець. Дізнався про це і наш мандарин. Дуже розлютився він: як можна називати якогось там ченця найрозумнішою людиною у світі!? Проте, тамуючи лють і не виказуючи своїх емоцій, мандарин запросив ченця до себе у палац. Сам же задумав обдурити його: «Я візьму у руки метелика, сховаю його за спиною і запитаю, що у мене в руках: живе чи мертве. І якщо чернець скаже, що живе, роздушу метелика, а якщо мертве, випущу його…». І ось настав день зустрічі. У пишній залі зібралося багато людей, усім хотілося подивитися двобій найрозумніших людей у світі. Мандарин сидів на високому троні, тримав за спиною метелика і з нетерпінням чекав приходу ченця. Аж ось двері відчинилися, і до зали ввійшов невисокий худорлявий чоловік. Він підійшов до мандарина, привітався і сказав, що готовий відповісти на будь-яке його запитання. І тоді, зло всміхаючись, мандарин запитав: «Скажи-но мені, що я тримаю у руках: живе чи мертве?». Мудрець трохи подумав, усміхнувся і відповів: «Усе у твоїх руках!». Збентежений мандарин випустив метелика з рук, і той полетів на волю, радісно тріпочучи своїми яскравими крильцями. Отже, лише від вашого розуміння дітей (Їхніх потреб, інтересів, бажань, можливостей) залежить, якою буде взаємодія з вашими дітьми: яскравою, плідною чи навпаки.
Притча «Мудрість батьків» Приходить до батька молода дівчина і говорить: - Тату, я втомилася, у мене важке життя, так багато проблем, я весь час пливу проти течії, у мене немає більше сил… Що мені робити? Замість відповіді батько поставив на вогонь три однакових капсули з водою, в одну кинув моркву, в іншу поклав яйце, а в третю насипав зерна кави. Через деякий час він вийняв із води моркву та яйце і налив у чашку кави з третьої капсули. - Що змінилося? - запитав він свою дочку. - Яйце і морква зварилися, а зерна кави розчинилися у воді, - відповіла вона. - Ні, доню моя, це лише поверхневий погляд на речі. Подивися: тверда морква, побувавши в окропі, стала м’якою і піддатливою. Крихке і рідке яйце стало твердим. Зовні вони не змінилися, а змінили свою структуру під впливом однакових несприятливих обставин – окропу. Так і люди: сильні зовні можуть розклеїтись і стати слабкими там, де крихкі й ніжні лише тверднуть і зміцнюються… - А кава? – запитала дочка. - О! Це найцікавіше! Зерна кави повністю розчинилися в новому ворожому середовищі і змінили його – перетворили окріп на прекрасний ароматний напій. Є особливі люди, які не змінюються в силу обставин – вони змінюють самі обставини і перетворюють їх на щось нове й прекрасне, отримуючи користь і знання в такій ситуації.
|
|